ЕОЦЕ́Н, у, чол., геол. Середня епоха палеогенового періоду та відклади, що в цей час утворилися.

ЕОЦЕ́НОВИЙ, геол. Прикм. до еоцен. Найбільший інтерес становлять знайдені в Північній Киргизії частини скелетів еоценових ссавців, які мешкали приблизно 50—40 мільйонів років тому (Вечірній Київ, 6.I 1968, 4).

ЕО́ЛОВИЙ, а, е, геол. Обумовлений діяльністю вітру або утворений внаслідок цієї діяльності. Еолове розвіювання полягає в тому, що вітер захоплює і видуває дрібні частинки порід, які утворилися від фізичного вивітрювання та руїнницької діяльності самого вітру (Курс загальної геології, 1947, 86); Еолове походження лесу; Еоловий пил.

ЕОЛІ́ТОВИЙ, а, е, архл. Прикм. до еоліт.

ЕО́ЛОВА А́РФА. Дерев’яна рамка (розміщена перев. на покрівлі) з натягнутими на ній жильпими струнами, що під діянням вітру звучать ніжним тембром. Шкода, коли ти не приїдеш.. Ми б разом послухали еолову арфу перед університетом (Леся Українка, V, 1956, 112); Поет нашого часу — не бездушна еолова арфа, яка співа, що хоче, а організатор свідомості й прагнень мас, писав В. Блакитний у «Вістях» (Радянське літературознавство, 3, 1958, 6).

ЕОЛІ́ЙЦІ, ів, мн. (одн. еолієць, йця, чол.; еолійка, и, жін.). Старогрецьке плем’я.

ЕОЛІ́Т, у, чол., архл.

1. Застаріла назва періоду кам’яного віку, коли люди виробляли найпримітивніші кам’яні знаряддя.

2. Невеликий уламок каменя з гострими краями, що начебто мають сліди штучної обробки.

ЕОЛІ́ЙКА див. еолійці.

ЕОЛІ́ЙСЬКИЙ, а, е. Прикм. до еолійці.

ЕОЗО́ЙСЬКИЙ, а, е, геол., заст. Протерозойський.