БРОДИТИ 1, броджу, бродиш, недок.
1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив… (Іван Котляревський, I, 1952, 211); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (Іван Франко, XIII, 1954, 375); По долині бродили коні на паші (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 240); * Образно. Де ти бродиш, моя доле? Не докличусь я тебе! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 13);
// Поволі ходити по мілкій воді, болоту. Над берегом річки вона роззувалась, бродила по мілкій воді (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 214); Серед блискучої водяної гладіні бродить, розгулюючи на мілкому, всяка озерна дрібнота: тонконогі куличата, бекаси (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 38).
2. перен. Повільно рухатися, пересуватися. Бродить сірий і густий туман, Де Дніпро вливається у море (Любомир Дмитерко, Вірші.., 1949, 22); * Образно. Бродить осінь в садах пурпурових, дзвонить жовтим намистом беріз (Володимир Сосюра, Поезії, 1950, 152).
БРОДИТИ 2, бродить, недок. Бути в стані, в процесі бродіння. В суліях бродили пахучі меди (Іван Нехода, Повість.., 1952, 9); * Образно. Всередині в нього росло щось, як тісто у діжці, бродило, немов опара (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 204).