БОЯЗКИ́Й, а, е.
1. Який усього боїться; несміливий, полохливий, лякливий. Вчувши клекіт [орла], в комишах Ховалась боязкая птиця (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 376); Я стала дівка на порі, хоть боязка, похила й тиха (Іван Франко, XIII, 1954, 112); На людях неговірка [Тетяна], навіть трохи боязка (Яків Баш, На землі.., 1957, 43); і * Образно. І впивалася [Галя] щастям, хоч полохливим, боязким, а все-таки щастям… (Панас Мирний, II, 1954, 291); День непевний, тремтячий встає, боязкий (Леся Українка, IV, 1954, 264).
Не з боязких — не лякливий, сміливий. Та я не з боязких, нівроку, У жилах кров, а не окріп (Андрій Малишко, I, 1956, 311).
2. Власт. несміливій людині, який має ознаки боязкості, несміливості. Хто б тепер пізнав Я ся з тими дитячими ласкавими очима, з боязкою, несміливою ходою! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 157); Довгі години Софія чекала чоловіка з тремтінням і боязкою надією в серці (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 10);
// Який виражає боязкість; пройнятий страхом. Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, і мова тихіша, ніби й сама понижчала, з лиця спала (Степан Васильченко, II, 1959, 104).