БОБИ́ЛЬ, я, чол.
1. заст. Бідний, безземельний селянин; бідар. Багато селян розділялось і перетворювалось в бобилів, тобто осіб, які, як правило, не мали орної землі і повинні були працювати в господарстві феодалів (Історія СРСР, I, 1957, 112).
2. розм. Безпритульна, одинока людина. — Підсусідками будете, якщо ви одружені, а якщо ви парубки або бобилі — живіть собі у пахолках на здоров’я (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 125).