БІЛИТИ, білю, білиш, недок., перех.
1. Робити білим, покриваючи розчином крейди, вапна і т. ін. А у нас хатина біла; Я й полола, я й білила (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 146); Від ранку й до ранку — стук, грюк, хлюпанина; метуть, білять, миють, краскою криють… (Панас Мирний, III, 1954, 255); * Образно. Зима у грудні білить віти (Андрій Малишко, Любов, 1946, 53).
2. Доводити до білого кольору, вибілювати у воді і на сонці (полотно і т. ін.). Над Черемошем дівчата полотна та пряжі білють [білять], перуть, жартують та регочуться (Марко Черемшина, Тв., 1960, 345); З якого білого полотна ці сорочки пошиті!.. Скільки разів у воду вмочали та розстилали на траві зеленій, щоб своїми променями сонце його білило! (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 520).
3. Робити чистим, білим, умиваючись. Дівка Катерина личенько білила (Павло Чубинський, V, 1874, 574);
// Робити блідим. Той легкий дим.. п’є кров з лиця і гасить людський погляд, обличчя білить і чорнить одежу (Леся Українка, I, 1951, 236).