БІДУВАТИ

БІДУВАТИ, ую, уєш, недок. Жити в бідності, нужді, терпіти злидні, нестатки. — І дивні ті люди: бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 110); — Збагатимо країну, і кожен її чесний трудівник-громадянин перестане бідувати (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 117);
//  Жити в горі; горювати. П’є п’яниця неділю… П’є п’яниця другую, а я, бідна, бідую (Павло Чубинський, V, 1874, 585); Відколи Грициха вмерла, то він [Гриць] бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки (Василь Стефаник, I, 1949, 51); Професор Стожар бідував без дочки (Іван Нехода, Повість.., 1952, 46).