БЕЗУТІ́ШНИЙ, а, е. Який не знаходить розради. Зраджена й кинута я, безутішная, Жертва чужого гріха (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 249); Гліб не міг дивитися на матір, прибиту безутішним горем (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 176).
БЕЗУТІШНИЙ
Тлумачення слова