БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, чол.
1. Людина, що втратила розум. — Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат… (Володимир Самійленко, I, 1958, 85).
2. Людина, що діє надто нерозсудливо. В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з’явилася думка: «Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?» (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 197).