БЕЗСОРОМНИЙ

БЕЗСОРО́МНИЙ, а, е. Який не почуває сорому, не соромиться; безстидний. «І яка ся безсоромна Мар’я: плеще таке, що й на голову не злізе!» — думається їй (Панас Мирний, III, 1954, 155); Погані брошури сього Сікорського, цур їм! Безсоромний він чоловік (Леся Українка, V, 1956, 123); Карпо, нагнувшись до Віриного вуха, щось їй шепотів, а вона, безсоромна, тільки шарілася ще дужче та дурнувато всміхалася! (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 45);
//  Який виражає безсоромність; непристойний. Чарівні були обличчя [дам]. Тільки трошки безсоромні (Леся Українка, IV, 1954, 171); Зосина мати.. Юрія кляла і святими, і всіма чортами, що він своїми безсоромними циганськими очима причарував її доньку (Михайло Стельмах, I, 1962, 649);
//  Нічим не стримуваний; безсовісний, зухвалий. — Брехня! — надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. — Безсоромна брехня! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 32); — Я принаймні добився одного: частина людей побачила, що чудо — це безсоромний грабіж, грабують там прочан і наші дукачі, і за́йди-святі (Михайло Стельмах, II, 1962, 321).