БЕЗЛЮДНИЙ

БЕЗЛЮ́ДНИЙ, а, е. В якому (на якому) немає людей; незаселений, дикий. В степу, безлюдному степу, В далекій неволі, Ти сіяла, пишалася (Тарас Шевченко, II, 1953, 284); Юнак опинився в справжній гірській країні — дикій, безлюдній, укритій тайгою (Олесь Донченко, III, 1956, 360);
//  З якого зникли люди, в якому (на якому) зараз немає нікого, який рідко відвідують. Нема вже села. Дорога й дорога, безлюдная доріженька попередо мною… (Марко Вовчок, I, 1955, 118); Вони вийшли з кав’ярні, посідали І на трамвай і поїхали до Стрийського парку, який іще був зовсім безлюдний (Іван Франко, IV, 1950, 319); Десь недалеко ще гуркотів бій, і село.. здавалося йому змертвілим, безлюдним (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 14).