БЕЗКРИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який не має крил. Птах летів, і крила посіклись. І він сів тоді на мураву. — Ні, безкрилий я не проживу! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 29); Поряд з безкрилими в колоніях на капусті народжуються і крилаті попелиці (Шкідники поля, городу та саду, 1949, 38);
// у знач. ім. безкрилі, лих, мн. Птахи і комахи з ряду тих, що мають тільки зачатки крил.
2. перен. Позбавлений творчої сили, фантазії; знижений, буденний, сірий. І знов я буду виправдуватися.., ховаючись за те нудне безкриле слово «помилка» (Леся Українка, III, 1952, 678); Безкрилу тьму навіки переможе Визвольник людства, вільний пролетар (Максим Рильський, I, 1946, 165); Реалізм Тичини далекий від безкрилої описовості (Історія української літератури, II, 1956, 368).