БЕЗБА́РВНИЙ, а, е.
1. Який не має кольору, забарвлення, позбавлений барв. Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 138); Її скам’яніле обличчя, здавалося, не виказувало ніяких почуттів, безбарвні губи ледве рухалися (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 370); При нагріванні без доступу повітря фосфор легко плавиться, перетворюючись в безбарвну рідину (Хімія, 9, 1956, 92).
2. перен. Який не має яскраво виявлених рис; нічим не примітний; невиразний. [Дон Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним (Леся Українка, III, 1952, 396); Боровик навмисне підбирав безбарвні слова, і від того мова ставала кострубатою, ніби неживою (Вадим Собко, Справа.., 1959, 202).