БЕЛЬКОТА́ТИ, очу, очеш, БЕЛЬКОТІ́ТИ, очу, оти́ш, недок. Нерозбірливо, без ладу щось говорити. «Тату! белькотали [діти], Тату, тату… ми не ляхи! Ми…» (Тарас Шевченко, I, 1951, 139); — А в діда борода з конопель, — белькотав Петрусь і брав рученятами діда за бороду й плутав її на всі лади (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 219); — Я замордував маму! — белькотів він (Ольга Кобилянська, II, 1956, 302); Стара пані притуляє до очей якісь прозорі скельця і щось белькоче (Олесь Донченко, III, 1956, 19); * Образно. Жайворонок белькоче вгорі (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 106).
БЕЛЬКОТАТИ
Тлумачення слова