БЕБЕХИ, ів, мн.
1. зневажл. Подушки, взагалі пожитки; манатки. Хто їде в Щавницю, той мусить везти з собою бебехи, укривала тепліші й простирадла, — сливе усю постіль (Нечуй-Левицький, II, 1956, 394); Вдарили німців так, що вони з бебехами покотились до кордону (Семен Скляренко, Шлях.., 1937, 34); В кутку ліжко з бебехами (Юрій Яновський, IV, 1959, 13).
2. розм. Те саме, що нутрощі. А сто дідьків у твої бебехи та печінки! (Словник Грінченка).
Бебехи відбити (надсадити) кому — дуже сильно побитії кого-небудь. — А такий гладкий і завзятий [січовик], — знов почав Щука, — що насилу десять чоловік його подужали; деяким таки добре надсадив бебехи… (Олекса Стороженко, I, 1957, 376).
3. розм. Стусани. Ось я вам зараз обом бебехів дам! (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 83).
Бебехами годувати кого — бити кого-небудь; давати прочухана комусь. Хома подумав, що ще трохи його товкмачив, прийнявсь лежачого шкварити… дідусь не розсипається, а Хома знай його бебехами годує… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 230); — Оце діждався діточок на старість.. Не хлібом, а бебехами годують (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 258).