БЕБЕХ, діал. БЕБЕВХ, виг.
1. Звуконаслідування, що відтворює звук від падіння, удару по чомусь м’якому, пострілу.
2. розм. Уживається як присудок за знач. бебехнути і бебехнутися. Хома дума собі: «Чому сей скарб та не розсипається? Еге, знаю!» Та з сим словом хряп дідуся по щоці… а той бебех об землю… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 230); Інший рветься 3 усієї сили За долею; от-от догнав І — бебех в могилу! (Тарас Шевченко, I, 1951, 274); Налетіла друга [муха] — і бебевх у молоко (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 30).