БАЛАМУТИТИ, учу, утиш, недок., перех.
1. рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду і т. ін.).
2. кого. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось. Театр понад два тижні баламутив публіку, обіцяючи виставу п’єси «Украдене щастя» (Іван Франко, XVI, 1955, 204); Він [Юзько] останнім роком зчаста баламутив маму й не все бував там, як казав дома (Ольга Кобилянська, III, 1956, 499);
// Підбурювати на якісь учинки; бунтувати. «Бунтар, кричить [пан], гайдамака! Він мені людей баламутить» (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 336); [Якимаха:] Баламутить [Шевченко] Моїх селян! Кричить на все село, Що я не маю права віддавати У рекрути Івана Смоляка (Іван Кочерга, III, 1956, 167); [1-й солдат:] Тут він один цілий полк баламутить (Олександр Корнійчук, I, 1955, 175);
// без додатка Поводитися задерикувато, робити таке, що виходить за межі норм поведінки. [Орися:] Таточку! Що се за комедія? Що він тут баламутить? (Іван Франко, IX, 1952, 76); — Ти що ж це баламутити задумав, не слухатися старших? (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 314).
♦ Баламутити світом — хвилювати, тривожити багатьох. — Не баламутьте, мамо, світом.. Доконче вам. треба розтривожити всіх (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 25).
3. Залицятися, настирливо домагатися взаємності в коханні. Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш (Словник Грінченка); — Ти навіщо мого чоловіка баламутиш? — запитала Віра (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 80).