АВТОРИТЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Який користується авторитетом (у 1 знач.); впливовий, поважний. При висуванні кандидатів у депутати Рад забезпечувати якнайширше, всебічне обговорення на зборах і в пресі особистих і ділових якостей кандидатів, щоб обирати найбільш достойних і авторитетних (Програма КПРС, 1961, 89);
// Який заслуговує на повне довір’я. Задовольняючи прохання Квітки [Г. Ф. Квітки-Основ’яненка], Максимович написав велику статтю «О правописании малороссийского языка», що була авторитетним джерелом для пізніших дослідників (Матеріали з історії української журналістики, 1959, 123); Звісно, моя думка не авторитетна — я й не претендую на се (Леся Українка, V, 1956, 200).
2. Який не терпить, не допускає заперечень; владний (про тон, жест, вигляд і т. ін.). Головний інженер знав: що авторитетнішим тоном розмовляє він з директором, то швидше той стає поміркованим (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 99).